Декларування - нормативна база №бн «ІІ. Суб’єкти декларування»

• 73

22. Хто належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище?

Перелік службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, визначений у примітці до ст. 51-3 Закону.
Під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, розуміються:
1) Президент України;
2) Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра;
3) член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України;
4) уповноважений з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель;
5) Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
6) Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник;
7) член Центральної виборчої комісії;
8) член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
9) народний депутат України;
10) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
11) Уповноважений із захисту державної мови, члени Національної комісії зі стандартів державної мови;
12) Директор Національного антикорупційного бюро України, його перший заступник та заступник;
13) Голова Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступники;
14) Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник;
15) Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України;
16) Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник;
17) Керівник Офісу Президента України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Прем’єр-міністра України;
18) особи, посади яких належать до посад державної служби категорії «А» або «Б»;
19) особи, посади яких згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» віднесені до 1 – 3 категорій;

20) судді, судді Конституційного Суду України;
21) прокурори, слідчі і дізнавачі;
22) керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів;
23) керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя;
24) керівники державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення;
25) військові посадові особи вищого офіцерського складу.
Інформація про те, чи належить суб’єкт декларування до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, зазначається станом на останній день звітного періоду.
Розмежування службових осіб, які займають відповідальне становище, та осіб, які займають особливо відповідальне становище, Законом не передбачено.

23. Які посади належать до посад, пов’язаних з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків?

Перелік посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків затверджено рішенням Національного агентства від 17.06.2016 № 2 «Про затвердження переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків».

Наведений перелік Національне агентство може змінювати.

До таких посад належать посади:

1) Керівника Офісу Президента України, його першого заступника та заступника;

2) керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України;

3) керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів територіальних управлінь Державної судової адміністрації України;

4) керівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності та їх заступників, призначення яких здійснюється державними органами;

5) державної служби, визначені структурою державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, у разі недоцільності утворення структурних підрозділів;

6) в органах місцевого самоврядування:

6.1) перших заступників, заступників міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення) голів, заступників сільських, селищних голів;

6.2) заступників голів районних, районних у містах рад;

6.2) заступників голів районних, районних у містах рад;

6.3) секретарів міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення), сільських, селищних рад;

6.4) керуючих справами виконавчих комітетів міських (міст – обласних центрів та міста Сімферополя, міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад;

6.5) голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі, коли вони працюють у раді на постійній основі).

Окремі пункти наведеного Переліку потребують додаткового роз’яснення.

Так, до п. 4 вказаного Переліку належать особи, яким притаманні такі ознаки в сукупності:

• обіймають посаду керівника, заступника керівника;
• обіймають посаду на державному підприємстві, установі, організації, іншому суб’єкті господарювання державної форми власності;
• призначення особи на посаду здійснюється державним органом (посадовою особою державного органу).

Визначення поняття «суб’єкт господарювання» наведено у ст. 55 ГК України.

Визначення поняття «державний орган» міститься у ст. 1 Закону.

Поняття «призначення на посаду» розуміється в широкому сенсі та означає прийняття кінцевого рішення про заміщення посади – призначення на посаду шляхом видання акта розпорядчого характеру, укладення договору (контракту) з переможцем конкурсу тощо. Призначення на посаду відбувається у межах реалізації конкретним державним органом його повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Особи, призначення яких здійснюється за погодженням державного органу (його посадової особи), не належать до вищевказаного Переліку.

До п. 5 вказаного Переліку належать особи, яким притаманні такі ознаки в сукупності:

• обіймають посаду державної служби;
• не перебувають у складі структурних підрозділів – є самостійними у своїй діяльності, підпорядковуються безпосередньо керівнику або заступнику керівника;
• юрисдикція державного органу, у структурі якого передбачено посаду, поширюється на всю територію України.

Дія п. 5 Переліку може поширюватися, наприклад, на спеціаліста з питань публічних закупівель, уповноважену особу з питань запобігання та виявлення корупції, спеціаліста з питань внутрішнього контролю тощо, – якщо вони відповідають вищезазначеним критеріям.

Розмежування осіб, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, та осіб, які займають посади, пов’язані з підвищеним рівнем корупційних ризиків, Законом та/або зазначеним Переліком не передбачено.

24. Хто належить до національних публічних діячів?

У декларації зазначаються відомості про належність до національних публічних діячів відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону).
Національні публічні діячі – фізичні особи, які виконують або виконували в Україні визначні публічні функції, а саме (п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону України від 06.12.2019 № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»):
1) Президент України, Прем’єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України та їх заступники;
2) керівник постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України, його заступники;
3) керівник та заступники керівника Державного управління справами;
4) керівники апаратів (секретаріатів) державних органів, що не є державними службовцями, посади яких належать до категорії «А»;
5) Секретар та заступники Секретаря Ради національної безпеки і оборони України;
6) народні депутати України;
7) Голова та члени Правління Національного банку України, члени Ради Національного банку України;
8) голови та судді Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів;
9) члени Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, члени Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;
10) Генеральний прокурор та його заступники;
11) Голова Служби безпеки України та його заступники;
12) Директор Національного антикорупційного бюро України та його заступники;
13) Директор Державного бюро розслідувань та його заступники;
14) Директор Бюро економічної безпеки України та його заступники;
15) Голова та члени Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Антимонопольного комітету України, Голова Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступники, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів;
16) надзвичайні і повноважні посли;

17) начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України, командувачі Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України;
18) державні службовці, посади яких належать до категорії «А»;
19) керівники органів прокуратури, керівники обласних територіальних органів Служби безпеки України, голови та судді апеляційних судів;
20) керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних та казенних підприємств, господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких прямо чи опосередковано перевищує 50 відсотків;
21) члени керівних органів політичних партій.
Інформація про те, чи належить суб’єкт декларування до національних публічних діячів, зазначається станом на останній день звітного періоду.

25. Хто вважається посадовими і службовими особами інших державних органів відповідно до п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону?

У цілях визначення суб’єктів, на яких поширюється дія Закону (відповідно до п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону), під «посадовими та службовими особами інших державних органів» слід розуміти працівників державних органів, які:

1) здійснюють функції представників влади;

2) обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

До представників влади належать, зокрема, працівники державних органів, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості (п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво»).

Адміністративно-господарські функції (обов’язки) – це обов’язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в різному обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, їхніх заступників, керівників відділів підприємств тощо.

Організаційно-розпорядчі функції (обов’язки) – це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Щодо інших працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування або технічні функції, то їх можна визнати посадовими чи службовими особами лише за умови, що разом із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції (обов’язки).

26. Хто вважається посадовими особами юридичних осіб публічного права відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону?

При вирішенні питання належності осіб до посадових осіб юридичних осіб публічного права (відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону) першочергово виникає питання щодо розмежування статусу юридичних осіб публічного та приватного права (якщо статут, інший правовстановлюючий документ юридичної особи не містить чіткого визначення такого статусу).

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК України).

Держава, територіальні громади можуть створювати юридичні особи як публічного, так і приватного права (ст.ст. 167, 169 ЦК України).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 167 та ч. 2 ст. 169 ЦК України державні та комунальні підприємства, а також навчальні заклади, спільні комунальні підприємства належать саме до юридичних осіб публічного права, безвідносно до мети їхньої діяльності.

Що стосується інших юридичних осіб, то з урахуванням положень ЦК України, ГК України, інших законів України можна сформулювати найбільш суттєві ознаки юридичної особи публічного права:

1) створення на підставі:

• розпорядчого акта Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування самоврядування (абз. 3 ч. 2 ст. 81 ЦК України);
• у випадках, встановлених законом, – установчого документа (абз. 2 ч. 3 ст. 81 ЦК України);

2) визначення правового статусу ЦК України або окремим законом України (наприклад, розділ ІІ Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», ст.ст. 10, 11 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» тощо);

3) метою та основним видом діяльності юридичної особи є реалізація публічних функцій держави чи територіальної громади, які покладені на них Конституцією та законом України (наприклад, ст. 10 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 17 Закону України «Про вищу освіту» тощо);

4) допоміжний характер підприємницької діяльності до її основної діяльності.

Юридичній особі публічного права не обов’язково мають бути притаманні усі зазначені ознаки.

Для з’ясування питання, чи належить та чи інша юридична особа (об’єднання юридичних осіб) до юридичних осіб публічного чи приватного права, необхідно аналізувати всю сукупність нормативно-правових актів та правовстановлюючих документів, які визначають правовий статус безпосередньо цієї юридичної особи (об’єднання).

Під посадовими особами юридичних осіб публічного права слід розуміти осіб, які мають повноваження здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.

Зміст адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій (обов’язків) наведений у відповіді на запитання 25 цих Роз’яснень.

У разі визначення посадових осіб на державних підприємствах слід брати до уваги положення ч. 3 ст. 65 ГК України. Так, посадовими особами підприємства є керівник, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємств. Однак цей перелік для цілей декларування не є вичерпним.

Визначальним є обсяг повноважень відповідного працівника. Наприклад, виконавчі директори, директори з окремих питань, директори департаментів, начальники відділів, служб, центрів, бюро, груп тощо та заступники керівників структурних підрозділів (у тому числі відокремлених, а також підрозділів у структурі таких відокремлених підрозділів) цих юридичних осіб безумовно наділені адміністративно-господарськими чи організаційно-розпорядчими функціями.

При визначенні того, чи є працівник юридичної особи публічного права посадовою особою, враховується обсяг та характер здійснюваних ним функцій. Тому навіть у разі невизначення працівника посадовою особою у статутних чи інших внутрішніх документах підприємства він може бути посадовою особою і бути суб’єктом декларування в розумінні Закону (з огляду на здійснювані ним адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функції).

27. Чи є посадові особи відокремлених структурних підрозділів юридичної особи публічного права суб’єктами декларування?

Так, відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону.

Юридична особа може створювати філії та представництва (ст. 95 ЦК України).

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Суб’єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи (ч. 6 ст. 55 ГК України).

Враховуючи зазначене, відокремлений підрозділ юридичної особи створюється з метою здійснення всіх або частини її функцій, представлення її інтересів, а тому посадові особи такого відокремленого підрозділу є суб’єктами декларування.

Детальніше про поняття «посадова особа юридичної особи публічного права» див. у відповіді на запитання 26 цих Роз’яснень.

28. Коли особа набуває статусу суб’єкта декларування у разі поновлення її судом на посаді?

З дня поновлення на посаді відповідно до наказу, виданого роботодавцем.

Особливості виконання рішення про поновлення на роботі визначені ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з ч. 2 вищенаведеного положення рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі.

Законодавством передбачено обов’язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов’язок полягає у тому, що роботодавець зобов’язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи. При цьому працівник повинен бути обізнаним з наявністю наказу про його поновлення на роботі (вказана позиція викладена у п. 45 постанови Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 813/2837/18, реєстраційний номер рішення 100285390).

Отже, особа набуде знову статусу суб’єкта декларування (а також суб’єкта, на якого поширюється дія Закону) з дня поновлення на посаді відповідно до виданого роботодавцем наказу про поновлення особи на роботі.

Інформація про те, які декларації необхідно подати особі, яка поновлена на посаді за рішенням суду, викладена у відповіді на запитання 11 цих Роз’яснень.

29. Чи стає особа суб’єктом декларування у разі тимчасового виконання обов’язків службової чи посадової особи?

Якщо особа виконує обов’язки за вакантною посадою, на неї поширюються всі вимоги Закону саме за цією посадою, крім вимог, передбачених ч. 4 ст. 52, ст. 56 Закону.

Вакантною є посада, зазначена у штатному розписі відповідного органу, організації, установи або підприємства, на яку не укладено договір / не призначено особу безстроково без укладення договору.

Тривалість виконання обов’язків у цьому випадку не має значення.

Якщо особа виконує обов’язки за посадою, яка не є вакантною (тобто у зв’язку з відсутністю колеги, який/яка займає цю посаду і за яким/якою зберігається робоче місце та посада – відпустка по догляду за дитиною, відрядження, перебування на лікарняному тощо), на неї поширюються вимоги Закону за фактично займаною нею посадою, у тому числі і вимоги щодо декларування.

Приклад 1

Особа займає посаду юрисконсульта на державному підприємстві (тобто не є посадовою особою юридичної особи публічного права). Її призначають виконуючою обов’язки директора цього підприємства, на вакантну посаду. У цьому випадку юрисконсульт стає суб’єктом декларування з моменту призначення виконуючим обов’язки, і зобов’язаний подавати всі види декларацій, крім декларації кандидата на посаду (див. відповідь на запитання 30 цих Роз’яснень). Вимоги ч. 4 ст. 52, ст. 56 Закону на неї не поширюються (тобто така особа не зобов’язана подавати ПСЗ, а також не повинна проходити спеціальну перевірку).

Приклад 2

Особа займає посаду юрисконсульта у закладі культури (тобто не є посадовою особою юридичної особи публічного права). Її призначають виконуючою обов’язки директора цього закладу, на вакантну посаду. У цьому випадку юрисконсульт не зобов’язаний подавати декларації, оскільки керівник закладу культури не має такого обов’язку в силу ч. 5 ст. 45 Закону.

Приклад 3

Особа займає посаду заступника керівника закладу охорони здоров’я, в якому тільки керівник зобов’язаний подавати декларації (в силу ч. 5 ст. 45 Закону). У зв’язку з відпусткою керівника цього закладу, заступник тимчасово (на час відпустки) виконує обов’язки керівника. У такому випадку обов’язок подавати декларації будь-якого виду у заступника не виникає.

Приклад 4

Особа займає посаду в закладі вищої освіти (є посадовою особою юридичної особи публічного права). Її призначають виконуючою обов’язки керівника цього закладу. У цьому випадку особа стає суб’єктом декларування з моменту призначення виконуючим обов’язки керівника, і зобов’язана подавати всі види декларацій, крім декларації кандидата на посаду (див. відповідь на запитання 30 цих Роз’яснень). Вимоги ч. 4 ст. 52, ст. 56 Закону на неї не поширюються (тобто така особа не зобов’язана подавати ПСЗ, а також не повинна проходити спеціальну перевірку).

30. Чи потрібно подавати декларацію кандидата на посаду у разі призначення особи виконувачем обов’язків?

Ні.

Декларація кандидата на посаду подається особами, які претендують на зайняття посади, до призначення або обрання на відповідну посаду (ч. 3 ст. 45 Закону).

Покладення на особу обов’язків не є призначенням (обранням) особи на посаду, а отже декларацію кандидата на посаду подавати не потрібно.

Разом з тим у особи, яка є / була виконувачем обов’язків, залежно від обставин може виникати обов’язок подання щорічної декларації (з обома позначками) та декларації при звільненні (додатково див. відповідь на запитання 1 цих Роз’яснень).

31. Чи належать до суб’єктів декларування особи, які входять до складу наглядової ради банку, придбаного державою відповідно до ст. 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»?

Так, особи, які входять до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, є суб’єктами декларування (абз. 15 ч. 1 ст. 1, п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону). 

32. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій не поширюється обов’язок подання декларацій та інші заходи фінансового контролю?

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у певних сферах (ч. 5 ст. 45 Закону) (тобто відповідні особи звільняються від обов’язку подання декларації будь-якого виду за умови неперебування на інших посадах, визначених у п. 1, п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону):
1) соціального обслуговування населення;
2) соціальної та професійної реабілітації осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю;
3) соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі й стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;
4) охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня);
5) освіти (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників);
6) науки (крім президентів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ);
7) культури;
8) мистецтв;
9) відновлення та збереження національної пам’яті;
10) фізичної культури;
11) спорту;
12) національно-патріотичного виховання.

Крім того, вимоги фінансового контролю не поширюються (ч. 5 ст. 45 Закону) також на:
1) військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період;
2) військовослужбовців військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період;
3) військовослужбовців військової служби за призовом осіб офіцерського складу;
4) військових посадових осіб з числа військовослужбовців військової служби за контрактом осіб рядового складу;
5) військових посадових осіб з числа військовослужбовців військової служби за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
6) військовослужбовців молодшого офіцерського складу військової служби за контрактом осіб офіцерського складу.
Зазначені винятки не поширюються на військовослужбовців, які проходять військову службу у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (на підставі ч. 5 ст. 45 Закону), а отже, вони зобов’язані подавати декларації в загальному порядку.

33. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють діяльність у сфері соціального обслуговування населення, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері соціального обслуговування населення (ч. 5 ст. 45 Закону).

Соціальні послуги визначені як дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» (далі – Закон № 2671-VIII).

Соціальні послуги поділяються на послуги, спрямовані на (ч. 1 ст. 16 Закону № 2671-VIII):

1) соціальну профілактику – запобігання виникненню складних життєвих обставин та/або потраплянню особи / сім’ї в такі обставини;

2) соціальну підтримку – сприяння подоланню особою / сім’єю складних життєвих обставин;

3) соціальне обслуговування – мінімізацію для особи/сім’ї негативних наслідків складних життєвих обставин, підтримку їх життєдіяльності, соціального статусу та включення у громаду.

Згідно зі ст.ст. 1, 8 Закону № 2671-VIII суб’єктами системи надання соціальних послуг є, зокрема, надавачі соціальних послуг.

Надавачі соціальних послуг – юридичні та фізичні особи, фізичні особи – підприємці, включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2671-VIII).

Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2021 № 99.

Водночас відповідно до пп. 2 – 4 Критеріїв діяльності надавачів соціальних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 185 (далі – Критерії), до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг вносяться ті надавачі, діяльність яких відповідає цим критеріям.

Для надавачів соціальних послуг встановлюються загальні та спеціальні критерії діяльності, при цьому загальних критеріїв зобов’язані дотримуватися у своїй діяльності всі надавачі соціальних послуг.

Загальними критеріями діяльності надавачів соціальних послуг є, зокрема, наявність установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг, що відповідає класифікатору соціальних послуг, затвердженому Міністерством соціальної політики України, категорії осіб, яким надаються такі послуги, що підтверджується засвідченою в установленому порядку копією установчих та інших документів, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Класифікатор соціальних послуг затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 23.06.2020 № 429 (далі – Класифікатор).

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю не поширюються, зокрема, на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права, яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

• мають статус закладу, установи чи організації;
• є надавачами соціальних послуг, спрямованих саме на соціальне обслуговування;
• відповідають передбаченим чинним законодавством загальним критеріям діяльності надавачів соціальних послуг (у тому числі щодо наявності установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг, що відповідає Класифікатору, та категорії осіб, яким надаються такі послуги);
• діяльність у сфері соціального обслуговування для них є основною.

34. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у сфері освіти, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері освіти (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників) (ч. 5 ст. 45 Закону).

Освітня діяльність – діяльність суб’єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Суб’єкт освітньої діяльності – це фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність  (п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Заклад освіти – це юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (абз. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про освіту»).

Закладу освіти притаманні такі ознаки (ст. 22 Закону України «Про освіту»):

– як суб’єкт господарювання може діяти у статусі бюджетної установи, неприбуткового або прибуткового закладу освіти;

– залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний заклад освіти;

– може здійснювати освітню діяльність одночасно на різних рівнях освіти та за різними видами освіти;

– діє на підставі власних установчих документів, що затверджуються його засновниками відповідно до законодавства.

Статус суб’єкта освітньої діяльності безумовно мають заклади, підприємства, установи та організації, відомості про які внесено до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, зокрема, до Реєстру суб’єктів освітньої діяльності, який входить до складу  вищевказаної електронної бази.

Своєю чергою, освітній процес – система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей (п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю не поширюються на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників), яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

• мають статус закладу, установи чи організації;
• провадять освітню діяльність, тобто організовують, забезпечують та реалізовують систему заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей;
• така діяльність для них є основною.

Керівники, заступники керівників закладів вищої освіти, перелік типів яких визначений ст. 28 Закону України «Про вищу освіту» (зокрема, університетів, академій, інститутів, коледжів), є суб’єктами декларування і зобов’язані подавати декларації в загальному порядку.

35. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у сфері культури, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері культури (ч. 5 ст. 45 Закону).

Заклад культури – юридична особа, основною діяльністю якої є діяльність у сфері культури, або структурний підрозділ юридичної особи, функції якого полягають у провадженні діяльності у сфері культури (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про культуру»).

Діяльність у сфері культури (культурна діяльність) – творча, господарська, наукова, бібліотечна, інформаційна, музейна, освітня, культурно-дозвіллєва та розважальна діяльність, спрямована на створення, тиражування, розповсюдження, демонстрування, популяризацію, збереження і використання культурних благ та культурних цінностей для задоволення культурних потреб громадян (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про культуру»).

Культурні блага – це товари та послуги, що виробляються в процесі провадження діяльності у сфері культури для задоволення культурних потреб громадян (книги, художні альбоми, аудіовізуальні твори та їх демонстрування, аудіопродукція (музичні звукозаписи), твори та документи на новітніх носіях інформації, вироби художніх промислів, театральні та циркові вистави, концерти, культурно-освітні послуги тощо) (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про культуру»).

Культурні цінності – це об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України (перелік видів культурних цінностей наведений у ст. 1 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю не поширюються на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права, яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

• мають статус закладу, установи чи організації;
• здійснюють діяльність у сфері культури (в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про культуру»);
• така діяльність для них є основною.

36. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у сфері фізичної культури, спорту, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері фізичної культури, спорту (ч. 5 ст. 45 Закону).

У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» визначено такі терміни:

• фізична культура – діяльність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на забезпечення рухової активності людей з метою їх гармонійного, передусім фізичного, розвитку та ведення здорового способу життя;
• спорт – діяльність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на виявлення та уніфіковане порівняння досягнень людей у фізичній, інтелектуальній та інших підготовленостях шляхом проведення спортивних змагань та відповідної підготовки до них;
• спортивна діяльність – заходи, що здійснюються суб’єктами сфери фізичної культури і спорту для розвитку спорту;
• суб’єкти сфери фізичної культури і спорту – фізичні або юридичні особи, які здійснюють свою діяльність з метою розвитку фізичної культури і спорту. Суб’єктами сфери фізичної культури і спорту є: фізичні особи, які займаються фізичною культурою і спортом, у тому числі спортсмени; фахівці сфери фізичної культури і спорту; заклади фізичної культури і спорту; відповідні органи влади;
• заклад фізичної культури і спорту – юридична особа, що забезпечує розвиток фізичної культури і спорту шляхом, зокрема, надання фізкультурно-спортивних послуг. Закладами фізичної культури і спорту, зокрема, є: спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, заклади спеціалізованої освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту закладів вищої освіти, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здоров’я населення, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю не поширюються на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права, яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

1)  мають статус закладу, установи чи організації;

2)  здійснюють свою діяльність з метою розвитку фізичної культури і спорту (є суб’єктом фізичної культури і спорту в розумінні Закону України «Про фізичну культуру і спорт»);

3)  така діяльність для них є основною.

37. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у сфері науки, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері науки (крім президентів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ) (ч. 5 ст. 45 Закону).

Суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності є, зокрема, наукові установи (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

До наукових (науково-дослідних, науково-технологічних, науково-технічних, науково-практичних) установ належать юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, утворені в установленому законодавством порядку, для яких наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною (ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження (п. 12 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Фундаментальні наукові дослідження – теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання нових знань про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язків; результатом фундаментальних наукових досліджень є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо, які не орієнтовані на безпосереднє практичне використання у сфері економіки (п. 33 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Прикладні наукові дослідження – теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання і використання нових знань для практичних цілей; результатом прикладних наукових досліджень є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення існуючих матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, систем, технологій, конкретні пропозиції щодо виконання актуальних науково-технічних та суспільних завдань (п. 30 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Науково-технічна діяльність – наукова діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань для розв’язання технологічних, інженерних, економічних, соціальних та гуманітарних проблем, основними видами якої є прикладні наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки (п. 26 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю не поширюються на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права, яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

• мають статус закладу, установи чи організації;
• є суб’єктом наукової, науково-технічної діяльності (в розумінні Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»);
• наукова діяльність для них є основною.

38. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у сфері охорони здоров’я, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня) (ч. 5 ст. 45 Закону).

Охорона здоров’я – система заходів, спрямованих на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя. Такі заходи здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, заклади охорони здоров’я; фізичні особи – підприємці, які зареєстровані у встановленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики; медичні та фармацевтичні працівники, фахівці з реабілітації, громадські об’єднання і громадяни (ч. 1 ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, далі – Основи).

Заклад охорони здоров’я – юридична особа незалежно від форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основними завданнями яких є забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії та забезпечення професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації (абз. 3 ч. 1 ст. 3 Основ).

Перелік закладів охорони здоров’я затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.10.2002 № 385 (далі – Перелік від 28.10.2002 № 385).

Медичне обслуговування – діяльність закладів охорони здоров’я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів та фізичних осіб – підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію у встановленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою та/або реабілітаційною допомогою, але безпосередньо пов’язана з їх наданням (абз. 6 ч. 1 ст. 3 Основ).

Своєю чергою, медична допомога – діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами (абз. 4 ч. 1 ст. 3 Основ).

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю не поширюються на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня), яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

• мають статус закладу охорони здоров’я, установи чи організації, що здійснює діяльність у сфері охорони здоров’я;
• здійснюють діяльність щодо забезпечення медичного обслуговування населення та/або надання реабілітаційної допомоги на основі відповідної ліцензії;
• така діяльність для них є основною;
• є закладом охорони здоров’я відповідно до Переліку від 28.10.2002 № 385.

39. Чи повинні подавати декларації посадові особи комунальних некомерційних підприємств, які здійснюють свою основну діяльність у сфері охорони здоров’я?

Тільки керівники закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня.

Інші посадові особи таких підприємств – ні.

Дія Закону поширюється, зокрема, на посадових осіб юридичних осіб публічного права, які не зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону (п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону).

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону (у якому йдеться про подання декларацій) не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня) (ч. 5 ст. 45 Закону).

Попри те, що ч. 5 ст. 45 Закону прямо не виключає з переліку осіб, які подають декларації, посадових осіб підприємств, закладами охорони здоров’я можуть бути юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми  (абз. 3 ч. 1 ст. 3 Основ).

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи, а їхніми керівниками є особи, призначені на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров’я на конкурсній основі шляхом укладення з ними контракту (ст. 16 Основ).

Враховуючи викладене, на посадових осіб комунальних некомерційних підприємств, які утворені внаслідок реформування закладів охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня), не поширюється дія Закону в частині обов’язку декларування.

40. Чи поширюються обов’язок подання декларацій та інші заходи фінансового контролю на іноземців-нерезидентів, які входять як незалежні члени до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства, державної організації, що має на меті одержання прибутку, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі?

Ні.

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на іноземців-нерезидентів, які входять як незалежні члени до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства, державної організації, що має на меті одержання прибутку, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі (ч. 6 ст. 45 Закону).

41. Чи є нотаріуси суб’єктами декларування?

Ні, нотаріуси (державні, приватні) не є суб’єктами декларування.

Особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги, зокрема нотаріуси, не є суб’єктами декларування (абз. 15 ч. 1 ст. 1, п.п. «б» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону).

Водночас нотаріуси є суб’єктами, на яких поширюється дія Закону в іншій частині, зокрема вимоги та обмеження, передбачені ст.ст. 22, 23, 28 Закону (обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища, обмеження щодо одержання подарунків, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів).

42. Чи є члени виборчих комісій суб’єктами декларування?

Члени Центральної виборчої комісії є суб’єктами декларування (абз. 15 ч. 1 ст. 1, п.п. «ж» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).

Члени окружних виборчих комісій і територіальних виборчих комісій не є суб’єктами декларування (ч. 7 ст. 38 Виборчого кодексу України). Голова, заступник голови, секретар ОВК, ТВК не можуть вважатися посадовими особами юридичних осіб публічного права в розумінні Закону.

Так, суб’єктами, на яких поширюється дія Закону, є, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону (п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону).

Однак дільничні виборчі комісії не є юридичними особами (ч. 7 ст. 33 Виборчого кодексу України), а тому члени таких комісій не є суб’єктами декларування відповідно до Закону.

Окружні виборчі комісії та територіальні виборчі комісії є юридичними особами публічного права. При цьому територіальні виборчі комісії є постійно діючими органами (ч. 8 ст. 33 Виборчого кодексу України). Водночас формування складу територіальних виборчих комісій здійснюється щоразу під час організації місцевих виборів (ст.ст. 203, 208 Виборчого кодексу України). Тому члени таких комісій здійснюють відповідну діяльність на тимчасовій основі.

Отже, робота членів виборчих комісій має тимчасовий характер без призначення на посаду як за основним місцем роботи.

43. Чи є уповноважена особа з питань закупівель, уповноважена особа з питань запобігання та виявлення корупції суб’єктами декларування?

Так, за загальним правилом.
Уповноважена особа з питань закупівель, уповноважена особа з питань запобігання та виявлення корупції окремо не зазначені у ст. 3 Закону. Водночас ці особи можуть бути суб’єктами декларування у разі зайняття ними посад (набуття ними статусу), визначених ст. 3 Закону.

Приклад 1
Уповноваженою особою з питань запобігання та виявлення корупції в установі, що належить до сфери управління державного органу, визначено особу, яка працює спеціалістом у юридичному відділі.
Така особа може бути суб’єктом декларування у разі виконання нею організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій (обов’язків) (детальніше див. відповідь на запитання 25 цих Роз’яснень).
Приклад 2
Уповноважена особа є керівником сектору або підрозділу з питань закупівель, а отже, наділена організаційно-розпорядчими функціями (бо має підлеглих, організовує роботу такого підрозділу – абз. 3 п. 2.2. Примірного положення про уповноважену особу). Така особа є суб’єктом декларування.
Приклад 3
Уповноваженою особою питань закупівель є працівник патронатної служби, у якого немає підлеглих. Така особа не є суб’єктом декларування.

44. Чи є керівник, заступник керівника патронатної служби суб’єктом декларування?

Так, якщо патронатна служба утворена у державному органі і за умови виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій такими особами.

Керівник патронатної служби в державному органі є суб’єктом декларування відповідно до п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону. Тому першочергово виникає питання щодо належності органу, в якому працює відповідна особа, до державних органів у розумінні Закону.

Визначення поняття «державний орган» міститься у ст. 1 Закону.

Заступник керівника патронатної служби в державному органі може належати до посадових та службових осіб відповідно до п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону за умови виконанням ними організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

Зміст адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій (обов’язків) наведений у відповіді на запитання 25 цих Роз’яснень.

45. Хто з членів конкурсних, дисциплінарних комісій не зобов’язаний подавати декларації?

Особи, визначені в абз. 1 ч. 5 ст. 45 Закону, на яких не поширюються вимоги Закону щодо фінансового контролю.

Такими особами є посадові особи закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сфері соціального обслуговування населення, соціальної та професійної реабілітації осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю, соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня), освіти (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників), науки (крім президентів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ), культури, мистецтв, відновлення та збереження національної пам’яті, фізичної культури, спорту, національно-патріотичного виховання. Додатково див. відповіді на запитання 32 – 39 цих Роз’яснень.

• « повернутися
• Хочете, щоб всі дізнались? Поширте: