Голосні читання в Криничанському сільському клубі

В Криничанському сільському клубі проведено голосні читання спогадів  про Іловайський котел,якими  поділився шепетівчанин Денис Печенюк  (автор  Гурінович Наталія  )

 25-річ­но­го ше­пе­тів­ча­ни­на Де­ни­са Пе­че­ню­ка у скла­ді 51-ї бри­га­ди від­ра­зу піс­ля нав­чання нап­ра­ви­ли на під­кріп­лення до Іло­вай­ська. Май­же 5 діб в еше­ло­нах вій­сько­ві до­би­ра­ли­ся на схід. А по­тім на ав­тівках — до Іло­вай­ська.

Для ба­гатьох поб­ра­ти­мів Де­ни­са по­дії 2014-го ста­ли бойовим хре­щен­ням.

— До Іло­вай­ська ми не до­їха­ли, зу­пи­ни­ли­ся у се­лі Сти­ла. Роз­відни­ки по­пе­ре­ди­ли, що на нас ру­ха­єть­ся ко­ло­на. Ми зай­ня­ли обо­ро­ну. Зі слів вій­сько­во­го, він не від­чу­вав стра­ху, хо­ча став мо­ли­ти­ся за се­бе та поб­ра­ти­мів.

 — Ти ро­зу­мі­єш, що ма­єш ду­ма­ти не ли­ше про се­бе, але й про то­ва­ри­шів, прик­ри­ва­ючи їх­ні спи­ни. За кіль­ка мі­ся­ців під час «учеб­ки» ми здру­жи­ли­ся.

 Ко­ло­на роз­ді­ли­ла­ся: час­ти­на на чо­лі з ко­ман­ди­ром про­дов­жи­ла рух до Іло­вай­ська, а час­ти­на під ко­ман­ду­ван­ням стар­шо­го сер­жанта за­ли­ши­ла­ся в Сти­лі. — Ми доб­ра­ли­ся до се­ла се­ред но­чі, а з Іло­вай­ська вже від­сту­па­ли вій­сько­ві. Во­ни кри­ча­ли: «Не їдь­те ту­ди, там жах!!!»

 Ми спос­те­рі­га­ли, як стрі­ля­ють во­ро­жі «Гра­ди», не сти­ха­ли зву­ки від пос­трі­лів. Наш стар­ший сер­жант від по­ба­че­но­го втра­тив са­мо­кон­троль, став се­бе не­адек­ватно вес­ти. Отя­мив­шись, він від­мо­вив­ся від ко­ман­ду­ван­ня. Він по­яс­нив, що не мо­же взя­ти на се­бе від­по­ві­даль­ність за жит­тя ба­гатьох лю­дей. То­ді мо­лод­ший сер­жант, ро­зу­мі­ючи всю склад­ність си­ту­ації, взяв ко­ман­ду­ван­ня на се­бе. Він на­ка­зав заг­на­ти тех­ні­ку в по­ле та нап­ра­вив кіль­ка вій­сько­вих знай­ти прик­риття. За­хис­тком для нас ста­ла во­до­гін­на тру­ба. Під час роз­відки знай­шли під­вал, де й пе­ре­хо­ву­ва­ли­ся, вис­та­вив­ши вар­ту. Вже зран­ку по­вер­нувся ко­ман­дир та прий­няв рі­шен­ня зай­ня­ти обо­ро­ну в цьому на­се­ле­но­му пун­кті. — Сто­яла спе­ка, пе­ре­важ­но пи­ли во­ду, а про­дук­тів вза­га­лі не ма­ли, вза­га­лі, вже дру­гу до­бу не їли. Си­ту­ація ста­ла по­гір­шу­ва­ти­ся. — Роз­відни­ки ска­за­ли, що на нас ру­ха­єть­ся ко­ло­на, по­пе­ре­ду якої танк, а по­за­ду йдуть БТРи. У нас не бу­ло дос­татньо бо­єп­ри­па­сів три­ма­ти бій, то­му наш ко­ман­дир дав на­каз від­хо­ди­ти до ро­сій­сько­го кор­до­ну, обій­шов­ши по­ле со­ня­хів. Та­кож по­пе­ре­див, щоб ні­чо­го зай­во­го з со­бою не бра­ли. До­ве­ло­ся за­ли­ши­ти осо­бис­ті ре­чі там, а взя­ти ли­ше за­лиш­ки бо­єп­ри­па­сів. Вже під­нявшись на горб, по­ба­чи­ли, що се­ло обс­трі­лю­ва­ли бойови­ки. — Ми нап­ра­ви­ли­ся до за­пас­ної ба­зи. Але її ко­ман­дир на те­ри­то­рію нас не впус­тив. Ска­зав, що ми без на­ка­зу за­ли­ши­ли бойові по­зи­ції. Роз­відка під­ве­чір нас по­пе­ре­ди­ла, що вно­чі нак­ри­ють «Гра­ди». Ми по­ча­ли вко­пу­ва­ти­ся. На сім чо­ло­вік ма­ли дві ло­па­ти, шти­ко­ву та са­пер­ну. Хлоп­ці на­віть ру­ка­ми греб­ли. Вда­ло­ся знай­ти со­ки­ру, щоб зру­ба­ти де­ре­во і нак­ри­ти блін­даж звер­ху. То­ді по­го­ди­ли­ся: «Влу­чить, то влу­чить». Вже зран­ку до вій­сько­вих звер­нувся пол­ковник і зап­ро­по­ну­вав по­вер­ну­ти­ся в Іло­вай­ськ. — Ми ска­за­ли, що да­вай­те тех­ні­ку, то­ді ми по­їде­мо. Не да­єте, то ми від­мовля­ємо­ся їха­ти. Нас зви­ну­ва­чу­ва­ли в де­зер­тирс­тві. Але Ро­сія са­ме в цей день ого­ло­си­ла про ко­ри­дор для ук­ра­їнсь­ких вій­сько­вих, то­му нам да­ли ван­та­жів­ку, щоб нас пе­реп­ра­ви­ти в біль­ше без­печні­ше міс­це. Зго­дом, здав­ши зброю, Де­нис ра­зом із ін­ши­ми вій­сько­ви­ми са­мо­туж­ки доб­рався на під­кон­троль­ну Ук­ра­їні те­ри­то­рію, а по­тім — у Дніп­ро. За­га­лом Де­нис пе­ре­бу­вав з 19.12.2014 до 17.02.2015 на До­неч­чи­ні, а з 17.04.2015 до 5.06.2016 — на Лу­ган­щи­ні. Ни­ні пра­цює чо­ло­вік у в/ч-2007.