ЗАЛУЧЕННЯ МОЛОДІ ДО ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЕЛЕМЕНТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

  • 1609

ЗАЛУЧЕННЯ МОЛОДІ ДО ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЕЛЕМЕНТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ 1.1. Волонтерська діяльність як елемент соціальної роботи Зважаючи на беззаперечну важливість соціальної роботи у створенні сприятливих умов життя громадян, захисті їхніх прав та інтересів, ствердження та розвитку будь-якої спільноти, дане явище трактують з позиції як виду громадської та професійної активності, науки, академічної дисципліни (Додаток А). Законом України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» [7] визначено, що соціальна робота – це професійна діяльність, спрямована на запобігання, мінімізацію негативних наслідків та подолання складних життєвих обставин сімей, дітей та молоді, посилення їхньої здатності до реалізації власного життєвого потенціалу. Основними завданнями соціальної роботи є [1]: • підвищення здатності клієнтів до розвитку, самостійного вирішення власних проблем, та покращення спроможності групи, сім’ї чи особи справлятися із труднощами; • допомога клієнтам у пошуку закладів, організацій, ресурсів, які створюють додаткові можливості для подолання складних життєвих обставин; • підвищення ефективності існуючих систем, що надають необхідні послуги та ресурси клієнтам; • підтримка створення та розвитку різних форм самоорганізації клієнтів; • розвиток та вдосконалення соціальної політики задля кращого забезпечення основних потреб представників вразливих груп населення. Законом України «Про соціальні послуги» визначено перелік соціальних послуг, які можуть надаватися громадянам як за плату, так і безоплатно (Додаток Б). Безкоштовні послуги надаються: 1) громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не 7 мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу; 2) громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, бездомністю, стихійним лихом, катастрофами, особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, якщо середньомісячний дохід цих осіб нижчий, ніж встановлений прожитковий мінімум; 3) дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї. Безоплатно соціальна допомога може надаватися, якщо обсяг послуги входить в державні стандарти. Соціальні послуги понад обсяги, визначені державними стандартами, надаються за плату. Порядок регулювання тарифів на соціальні послуги встановлюється Кабінетом Міністрів України. Право на отримання цих послуг мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах. Фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Законом України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» [7]. Фахівець із соціальної роботи – це особа, яка має відповідну освіту та кваліфікацію, відповідає вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Одним із найдієвіших напрямів добровільної соціальної роботи, який покликаний сприяти підвищенню якості життя громадян, особистісному розвитку людини та задоволенню її потреб, вважається волонтерство. Волонтерський рух активно розвивається на теренах України починаючи з 90-х років ХХ століття. Спершу волонтерською діяльністю займалися переважно небайдужі підлітки та молодь, які енергійно розвивали ЦССМ – центри соціальної служби для молоді. 8 Законом України «Про волонтерську діяльність» цей вид активності визначається як «добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги», яка ґрунтується на принципах законності, гуманності, рівності, добровільності, безоплатності, неприбутковості [9]. У Загальній декларації волонтерів, прийнятій у Парижі у 1990 році, волонтерська діяльність розглядається, як інструмент соціального, економічного, культурного, екологічного розвитку. Зокрема підкреслюється, що волонтерство – це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається, як правило, у спільній діяльності у межах різного роду асоціацій [10, c.67-80]. Однак в працях науковців та практиків у галузі соціальної сфери поняття «волонтерство», «волонтерська діяльність», «волонтер» не мають однозначного трактування (Додаток В). Відповідно до чинного вітчизняного законодавства, волонтерська діяльність в Україні може здійснюватися за різними напрямами (Додаток Г). Законодавством також визначено, хто такі волонтери і за яких умов громадяни України можуть ними стати. Волонтер – фізична особа, яка добровільно здійснює соціально спрямовану неприбуткову діяльність шляхом надання волонтерської допомоги. Волонтерами можуть стати громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які є дієздатними. Особи віком від 14 до 18 років здійснюють волонтерську діяльність за згодою батьків (усиновлювачів), прийомних батьків, батьків-вихователів або піклувальника [9]. Досить часто науковці й практики розглядають волонтерство як напрям соціальної роботи, хоча між цими поняттями є багато як спільних, так і відмінних рис (Додаток Д). Основною рисою, яка об’єднує сферу соціальної роботи і волонтерство, є єдина мета – підтримка знедолених, нужденних категорій населення; надання своєчасної, суспільно-корисної допомоги; сприяння вирішенню соціальних конфліктів і т. д. 9 Зважаючи на те, що чинна система соціальної допомоги не завжди здатна самостійно регулювати різноманітні проблеми, надаючи соціальні послуги для населення, розвиток волонтерства в Україні є вкрай важливим. Волонтерські організації (об'єднання), волонтери можуть залучатися соціальними службами до надання таких соціальних послуг: придбання і доставка медикаментів, продовольчих, промислових та господарських товарів, книг, газет, журналів, гарячих обідів; приготування їжі, годування; допомога у проведенні заходів особистої гігієни; прибирання приміщення, прання білизни; обробіток присадибних ділянок; виконання ремонтних робіт; відвідування хворих у стаціонарних медичних закладах; читання художньої літератури, преси, написання листів; організація дозвілля тощо [25]. Нині найпоширенішим напрямком добровільної соціальної допомоги є підтримка таких категорій населення: інвалідів; сиріт; дітей, які залишилися без піклування батьків; дітей вулиці; осіб, схильних до наркоманії та алкоголізму. З метою допомоги представникам вищеперерахованих категорій громадян було реалізовано багато громадських проектів. Всього у соціальних службах у близько 60-ти програмах бере участь більше 4000 волонтерів [26]. Існує чимало різних підходів щодо віднесення волонтерів до відповідних груп за певними класифікаційними ознаками [27]. Найбільш прикладною класифікаційною ознакою в контексті залучення волонтерів до соціальних робіт є напрямок діяльності добровольця. Зокрема, M.Nylund у своїй праці «Varieties of Mutual Support and Voluntary Action: a Study of Finnish Self-Help Groups and Volunteers» виділяє такі групи волонтерів: • волонтери, які здійснюють соціальне обслуговування (доставка продуктів харчування, допомога у здійсненні покупок, дружні відвідування, технічна допомога тощо); • волонтери, які займаються захистом громадянських прав (їх діяльність спрямована на розширення прав громадськості, шляхом зміни функціональних закладів і систем); 10 • волонтери, які займаються громадською діяльністю (їх робота тісно пов’язана з діяльністю державних закладів, а також із плануванням і розробкою політичної лінії у різних комітетах і комісіях, поширенням інформації, оцінкою державних програм та їх виконанням); • волонтери, які займаються керівництвом (вони можуть бути членами ради директорів та інших органів у волонтерському секторі, здійснюючи управлінську діяльність); • волонтери, які займаються самодопомогою (займаються покращенням екологічного та соціального стану кварталу чи мікрорайону або участю у роботі груп самодопомоги, займаючись проблемами окремих осіб). 1.2. Теоретичні основи мотивування населення до волонтерської діяльності Попри багатоаспектність та важливість розвитку волонтерської діяльності, на сьогодні не існує усталеного трактування мотивування волонтерства. Більшість наукових праць присвячені мотивуванню людей до праці або до навчання, однак майже відсутні системні дослідження в галузі заохочення населення до доброчинності. Тому пропонуємо ввести в науковий обіг поняття «мотивування волонтерства» і трактувати дану категорію як процес спонукання фізичних та юридичних осіб до надання добровільної, безкорисливої, соціально спрямованої, організаційної та іншої допомоги особам, які її потребують. Виходячи з основних концепцій змістовних та процесійних теорій мотивації, можна стверджувати, що мотивування людини до волонтерства ґрунтується на таких поняттях, як цілі, потреби, інтереси, мотиви, які вимагають бути задоволеними з допомогою відповідних стимулів (Рис. Е.1). Матеріальне стимулювання. За кордоном суспільство вже давно прийшло до висновку, що варто заохочувати волонтерів до активної діяльності. Таке стимулювання зазвичай відбувається у формі матеріальних виплат чи 11 податкових пільг. У країнах Європи волонтерам надають кошти для кишенькових витрат, оплачують чи компенсують затрати на навчання, поїздки, організацію і проведення різних програм. У Польщі всі кошти, отримані в результаті волонтерської діяльності, звільняються від податку на доходи. В Румунії, отримуючи винагороду за волонтерство, добровольці не втрачають право на соціальні пільги (виплати на випадок безробіття та інші виплати особі, застрахованій у системі соціального медичного страхування та системі соціального страхування) [28]. В України офіційно передбачено лише виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час надання волонтерської допомоги в районі проведення антитерористичної операції [29]. Соціально-психологічне стимулювання. Основними мотивами, які спонукають волонтерів до такого роду діяльності, є в першу чергу патріотизм, задоволення потреб нужденних, набуття нового досвіду в роботі з людьми, організації та проведенні різних соціальних проектів. Досить вагомим чинником залучення до волонтерської діяльності, особливо для молоді, є навчання добровольців. Волонтерські організації проводять різноманітні тренінги, семінари, конференції, зустрічі з відомими людьми, фахівцями у відповідних напрямах. Окрім того, людей приваблюють обмінні програми: як українські, так і міжнародні організації влаштовують короткострокові та довгострокові поїздки в різні країни (найчастіше – в країни Сходу, Африки), реалізують обмінні програми з представниками волонтерських організацій Європи та США. Однак ці мотиваційні фактори є ініціативою або безпосередньо волонтера, або ж волонтерської організації, до якої він належить. Водночас у світовій практиці використовується широкий спектр стимулів залучення людей до цього виду діяльності. У США та в країнах Європи для вступу і успішного закінчення багатьох престижних начальних закладів обов’язково треба мати волонтерський досвід та відпрацювати добровольцем необхідну кількість годин; при вступі до ВНЗ абітурієнти з волонтерським 12 досвідом отримують додаткові бали. В Молдові при рівній кількості балів за результатами ЗНО перевага віддається абітурієнтам із досвідом волонтерської діяльності [28]. Також і під час працевлаштування наявність досвіду волонтерської роботи вигідно вирізняє кандидата серед інших претендентів на посаду. В країнах Європи та США при найманні на роботу часто важливу роль відіграє наявність відпрацьованих в ролі волонтера годин [28]. В Україні публічне відзначення волонтерів обмежується надсиланням іменних листівподяк у навчальні заклади, інформуванням громади про діяльність та заслуги волонтерів у інформаційних вісниках, на веб-сайтах, дошках пошани та рекомендаціями волонтерських організації при працевлаштуванні добровольців. З метою активного залучення громадян до волонтерства вважаємо необхідним сформувати дієву систему засобів мотивування та популяризації волонтерської діяльності. Оскільки грошова винагорода за роботу добровольців використовується рідко, повинні бути віднайдені інші, не менш значимі стимули. При формуванні системи соціально-психологічного мотивування волонтерів доречно передбачити такі форми винагородження: 1) формальне (нагороди, сертифікати, плакати, медалі, значки, офіційні прийоми на честь досягнень волонтерів, подяки у щорічних звітах, надання письмових рекомендацій при вступі до ВНЗ, при працевлаштуванні та переведенні на більш престижну роботу); 2) неформальне (подяки в усній формі, запрошення у театри, кіно, запрошення на тренінги й семінари тощо). При формуванні системи мотивування неодмінно слід враховувати як традиційні потреби людей (змістовна й цікава діяльність, визнання, повага соціумом тощо), так і специфічні потреби добровольців (соціальна активність, відчуття власної корисності та потрібності іншим, бажання допомогти, бажання отримати додаткові знання і навики).